Станция Гребенниковка

Гребенниковка - станция на линии Харьков - Сумы, за км от ст. Харьков-Пассажирский, за км от ст. Сумы.

По характеру работы станция является промежуточной, 5 класса.

Проїжджаючи на швидкісному потязі повз маленькі станції, ми зазвичай не звертаємо на них уваги. В цьому немає нічого дивного, бо помічати тільки велике - одна з некращих особливостей сутності людини. І дарма. Оскільки все, що існує у цьому світі, має своє особливе, інколи навіть приховане значення. Одним з таких прикладів є станція Гребенніківка.

Можливо, вона є однією найнепомітніших станцій Сумської дирекції залізничних перевезень. Тут ніколи не зупиняються пасажирські поїзди, а з приміських рідко сходять люди, оскільки село Гребенніківка, на честь якого і було названо станцію, знаходиться на відстані 20 кілометрів, і його жителям зручніше зійти на іншій станції чи взагалі добиратися додому автотранспортом. Призначення станції полягає у прийомі та відправленні поїздів у трьох напрямках - до Харкова, Сум і Низів. Саме звідси веде ще одна колія на товарну станцію Низи, де розташовано цукровий завод. Тож станція Гребенніківка з’явилася як раз тоді, коли тут збудували колію до Низів - у далекому 1909 році. З того часу тут багато чого змінилося. Основна будівля, де розміщуються зала очікування, пост чергового по станції, кабінет її начальника та чотири квартири, де проживають станційні працівники. Поблизу знаходяться кілька одноповерхівок багатоквартирних будинків, в яких живуть 20 сімей залізничників різних професій. Колись тут навіть працював маленький магазинчик, але після зникнення ОРСів, його відразу закрили.

Місцеві залізничники не тільки працюють, але й живуть життям, звичайним для них і незвичайним для жителів великих міст. Безкінечні лісосмуги, зелена трава з польовими квітами, пташиний спів, безтурботні діти з іграшками в руках та їхні домашні улюбленці, які почуваються, наче вдома, - це і є Гребенніківка у всій своїй красі. Є тут і своя раритетна «родзинка»: для всіх, хто не байдужий до залізничної техніки і завітає до гребенніківців, справжнім сюрпризом стане жезловий апарат 1957 року випуску, який не просто діє, а й досі активно використовується на низівському напрямку. Цікавинкою є також напівавтоматична система централізації.

Але на цьому особливості станції не закінчуються. Яскравою її прикметою є колектив залізничників. Він майже повністю складається з жінок - це і начальник станції Олена Терещенко, чергові по станції Ганна Брижик, Надія Волошина, Алла Новгородська, Наталія Ємел’яненко, чергові стрілочних постів Олександра Коротенко, Надія Надточій та інші - всього 15 жінок. Єдиним чоловіком тут є черговий стрілочного посту Віталій Любченко, який прийшов сюди нещодавно. Фактично на жіночих плечах і тримається ця невеличка станція. Але в цьому є і свої плюси, оскільки вони доглядають її, як свою домівку. Ви ніколи не побачите тут бур’янів чи сміття - все довкола чисто і охайно.

Але найбільш визначним куточком і гордістю станції є стенд, присвячений великому російському композитору Петру Іллічу Чайковському. Композитор часто гостював поблизу, в Низах, де жив його друг, місцевий поміщик Микола Дмитрович Кондратьєв. Він майже кожного літа приїздив у Низи, починаючи з 1871 року. Саме тут, серед захопливої краси низівських краєвидів, Чайковський написав свою четверту оперу «Черевички», музика якої чи не найбільше перегукується з мотивами українських народних пісень. Разом із Петром Іллічем до Низів часто приїжджали його брати Модест і Анатолій, його друг, російський поет Олексій Апухтін. Чайковський у цих краях не тільки працював, а й відпочивав: брав участь у домашніх концертах, різноманітних розвагах, купався у річці Псел, плавав на човні, з великою компанією виїжджав до лісу. Любо йому було відпочивати серед природи - тихе сільське життя навертали його на хороший творчий настрій, так необхідний кожному митцеві. І хоча композитор ніколи не сходив на станції Гребенніківка, оскільки вона була збудована вже після його смерті, та одного разу він все ж таки проїжджав Південною залізницею, яка тоді звалася Харківсько-Миколаївська. У 1886 році він прибув до Миколи Кондратьєва поїздом, вийшовши на станції Сироватка, де на нього чекав екіпаж поміщика. Ця поїздка до Низів стала його останньою подорожжю по Сумщині, з якою в нього було пов’язано чимало приємних спогадів...

Мешканці станції Гребенніківка добре знають історію не тільки своєї станції, але й сторінки життя великого композитора, які пов’язані з їхнім рідним краєм, і завжди раді розповісти своїм гостям про минуле.

Василий Мельник, газета "Южная магистраль"

Использованные источники